Конференція “Декабристи в Україні”


      Участь у конференції «Декабристи в Україні».
      22 квітня 2016 року студенти Васильківського коледжу НАУ прийняли участь у науково-краєзнавчій конференції «Декабристи в Україні» присвяченій 190-річниці повстання декабристів. Конференція проходила у Васильківському міському будинку культури.
      Студенти третього курсу Полторацька Вікторія та Смірнов Олександр підготували доповідь на тему «Подвиг дружин декабристів». Ця тема актуальна і хвилююча донині, тому що долі цих непересічних, уславлених подвигом любові, самопожертви та відданості жінок заслуговують не лише на шану сучасників, а і залишаються прикладом для формування у сучасної молоді високоморальних сімейних цінностей. Особливо хвилююча була розповідь про нашу землячку Катерину Вербовську. Свій виступ студенти супроводжували показом авторської мультимедійної презентації.
      На конференції були представлені доповіді на теми: «Васильків у роки декабристів», яку підготував історик, член Національної спілки краєзнавців України Олександр Бабич; краєзнавець Дмитро Макаришев розкрив тему «Керівник повстання Чернігівського піхотного полку С.І. Муравйов-Апостол» та інші. Серед почесних гостей конференції був присутній академік, доктор історичних наук, директор інституту археології Національної академії наук Толочко Петро Петрович.
      Нижче приводимо уривок з виступу студентів Олександра та Вікторії про долю Катерини Вербовської, нареченої декабриста І. Сухинова.

      Наречена декабриста.
      Малиновим сполохом спливали над Васильковом останні серпневі дні 1826 року. Десь тужно озивалась горлиця. І знову тиша. Тільки жебонів скований у зарослях потічок, і сюди, на Соборну площу, долинали його тихі звуки.
      Поручик Іван Сухинов стояв під шибеницею на головній площі містечка. І не милували його ані співи птахів, ні щедроти місцевої природи. І не про царську «милість» ( заміну смертної кари на вічну каторгу з позбавленням дворянського звання, чинів ) думав він в цю мить. Ні. Про Катю, наречену свою з Гребінок, яка повторила подвиг видатних російських жінок.
      На жаль, історія не залишила майже ніяких біографічних даних про суджену Івана Сухинова.
      Відомо, що імя її Катерина Вербовська. Навчалася в Києві. На літо приїжджала до матері в Гребінки. Тут вони й познайомились на квартирі Станіслава Шалацького, давнього приятеля Сухинова, колишнього економа графині Браницької.
      Катерина відразу ж полонила серце відважного гусара своєю незрівняною вродою і напрочуд кмітливим від природи розумом.
      Тільки-но траплялась найменша нагода, Сухинов їхав на побачення до коханої. Та військова служба, активна діяльність в Південному товаристві забирали весь вільний час. Тим більше, кожна їх зустріч була такою зворушливою, душевною, що друзі завжди ставили їх щире кохання на приклад іншим.
      Якось навесні Іван подарував Каті маленький букетик лісових незабудок. Її дуже зворушив цей скромний, але такий милий серцю дарунок. Відтоді і Сухинов, і друзі називали Катю «Незабудкою».
      До господи Катерининої матері Сухинов часто приїздив у супроводі своїх друзів-декабристів. Проводив час в товаристві Сухинова і його нареченої Сергій Муравйов-Апостол. Однак Катя нічого не знала про таємні справи Чернігівського полку. Поручик оберігав її від небезпеки.
      Новий 1826 рік вони мріяли зустріти разом. Обоє з нетерпінням чекали цього дня. Але події круто змінили їх плани і долю.
      31 грудня 1825 року поручик Чернігівського полку разом зі своїм командиром і сподвижником Сергієм Муравйовим-Апостолом на чолі повсталих солдат вже повернули освячену в боях зброю проти царського свавілля.
      Закоханим більш не судилося зустрітися…
      Чудом врятувавшись в бою з царськими військами під Ковалівкою, Сухинов пробирається до Гребінок. Шалацькі допомагають йому спорядитися в далеку дорогу, переодягають в цивільне. А згодом вони ж передали Вербовській листа від нареченого та ґудзики, зрізані з його мундира. Зміст цього зворушливого послання коханій дійшов до наших днів: «Люба, незабутня Катюшо! Мені нелегко, ангел мій, сказати тобі «прощай». Долі бажано було розпорядитися по-своєму. І ось ми розлучаємося назавжди. Безодню, яка виникла між нами, не можна переступити. Прости мене, люба, що стільки нестерпних хвилин болю спричинив я тобі в цей час. Благаю бога, щоб ти була щасливою. І не суди мене жорстоко. Справа, якій я тепер залишаюсь вірним, не пропаде марно.
      Ти повинна гордитися своїм Іваном і його друзями, які знайшли в собі мужність підняти меч проти обридлого самодержавства. Ніжно цілую мою милу і незабутню».
      Недовго пробув Сухинов на волі. Не здійснив він свого основного задуму – пробратися до Петербурга і вбити царя. Закутий в кайдани, брів з товаришами довгим і тернистим трактом до каторжанського Зерентуйського острогу.
      Минули два роки, важких, сповнених невимовного душевного болю і страждань.
      І ось нарешті Катя одержала вісточку від коханого. А тут ще друзі розповіли про намір мужніх дружин декабристів.
      Виникає план добратися до Сибіру, розділити долю зі своїм Іваном. Вона пише Сухинову листа: «…Ось вже другу добу, ненаглядний, дорогий мій, як я знаходжусь недалеко від тебе. Я вже в Іркутську, і як тільки одержу дозвіл губернатора, в ту ж мить їду до тебе».
      Губернатор відмовив дівчині. Однак вона вдається до хитрощів і потай їде до Зерентуя. Їде з надією, вірою, любов’ю.. і не відає, що її судженого немає в живих.
      Про цей період життя Каті-Незабудки ми маємо дещо суперечливі дані.
      В одних історичних джерел говориться про те, з що вже біля острогу візок , в якому їхала Катя, оточила зграя вовків… Однак переважає друга версія.
      У Зерентуї вже другий тиждень як не стихала снігова віхола. В один з таких непогожих вечорів керуючий рудником відзначав день народження дружини.
      Серед запрошених на бал не було лише місцевого лікаря. Нарешті з’явився й він. На питання гостей, чому забарився, лікар відповів, що до лазарету привезли тіло вродливої дівчини. Знайшли замерзлою біля острогу. Ніяких документів при собі не мала. Лише в кишені , в хусточці, знайдені ґудзики, такі, які, офіцери носять на своїх мундирах.