Заходи до Дня перемоги


      6 травня 2016 року у Васильківському коледжі НАУ було проведено тематичне заняття для студентів першого курсу «Феномен жінки у війні».
      Студентська Рада коледжу виготовила тематичні стіннівки до Дня перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939 – 1945 рр., а студенти першого курсу спеціальності «Інженерія програмного забезпечення» підготували стіннівку на тему «Долі жінок у Другій світовій війні». Творчі роботи студентської молоді розмістили на четвертому поверсі та у холі навчального закладу.
      Підготували та провели захід «Феномен жінки у війні» студентка третього курсу спеціальності «Інженерія програмного забезпечення» Катерина Мартиненко та методист виховного відділення Олена Пєстрікова. Під час підготовки до заняття були використані рекомендації МОН та матеріали і методичні рекомендації, розроблені Українським інститутом національної пам’яті.
      До заходу був підготовлений мультимедійний проект «Доля жінок у війні “У війни не жіноче обличчя”». В якому жіночі біографії розкривають різні іпостасі представниць слабкої статі у те лихоліття; мета проекту наголосити на злочинній природі війни через призму трагічних і героїчних доль жінок. Вона – дружина, мати, медсестра-рятівниця, воїн, підпільниця, військовополонена, остарбайтер, свідок Голокосту, хранителька пам’яті і т.д. На фронті жінки оволоділи всіма воєнними спеціальностями: в авіації і на флоті, в піхоті й кавалерії, розвідці, зв’язку, медицині.
      У проекті «Доля жінок у війні “У війни не жіноче обличчя”» були висвітлені жіночі історії часів Другої світової війни. Це Бабінчук Марія (1924–1950/51, псевдо – Калина). Члена Організації українських націоналістів, підпільниця. Баташева Геня (1924–1999). Єврейка, що врятувалася під час розстрілів у Бабиному Яру, після війни працювала бухгалтером. Вітер Олена (1904–1988, відома під іменем ігумені Йосифи). Настоятелька греко¬католицького монастиря, який відносився до ордену студитів, член Організації українських націоналістів. Гулей Анастасія (1925). Бранка нацистських концтаборів Аушвіц та Берген-Бельзен, голова Української організації борців антифашистського опору, нині мешкає у Києві. Доліна Марія (1922–2010). Льотчиця, Герой Радянського Союзу. Завалій Євдокія (1924–2010). Єдина жінка – командир взводу морської піхоти в роки німецько-радянської війни 1941–1945 років, гвардії полковник. Клемм Євгенія (1898–1952/3).       Викладач історії Одеського педінституту, жінка-військовополонена у концтаборі Равенсбрюк. Лисенко Євдокія (1889–1963). Мати-героїня, що виростила 16 дітей. Теліга Олена (1906–1942). Українська поетеса, публіцистка, член Організації українських націоналістів. Фоя Людмила (1923–1950, псевдо – Оксана, Марко Перелесник). Учасниця ОУН та УПА, співробітниця підпільної преси під псевдонімом “Марко Перелесник”, письменниця. Хорошунова Ірина (1913–1993). Художниця, журналістка, авторка щоденника про життя у Києві під час нацистської окупації. Храплива Анна – канадійка українського походження, що добровільно вступила на службу до Канадського жіночого армійського корпусу Шулежко Олександра (1903–1994).       Вихователька, дружина православного священика, репресованого у 1937 році. Марія Василівна Октябрьська, Герой Радянського Союзу. Воювала на танку, побудованому на її гроші від продажу власного будинку після загибелі чоловіка. Феномен жінки у війні. Льотчиця Гвардії капітан Марія Доліна – льотчиця Надія Савченко – мужність та відвага. Тема трагічних та героїчних доль.
      Письменник Хайнлайн колись справедливо зауважив, кажучи про героїв своєї книги – десантників: “Як зберегти в цій людині віру і мужність? Як зробити, щоб він від викиду до викиду навчався долати себе? Єдиний вихід – щоб він постійно бачив перед собою живий ідеал, уособлення тієї трепетної, що вимагає захисту життя, заради якої йде в бій”. Можливо, жінці не місце на війні, хоча день сьогоднішній це сміливо спростовує. Однак тоді, багато років тому, жінки зайняли ті місця в строю, звідки смерть забрала їх чоловіків. Вони зробили це свідомо. І ми можемо лише з повагою і любов’ю дивитися в їхні обличчя, як напевно дивилися тоді наші діди і прадіди.